Діти – єдина категорія населення, що не має соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча - жіноча стать», «син - донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів – коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча дорослі їм про це розповідали.
Теоретичні і дуже приблизні знання про соціальні ролі не дозволяють стверджувати, що діти опанували ними чи засвоїли їх. У ролі вони грають, але не поводяться відповідно до вимог соціальної ролі. У дітей тільки ігрове освоєння соціального світу: хлопчики граються з машинками, а дівчатка – у дочки -матері. Дорослі ніколи не грають у ролі, якщо не вважати ігровий метод навчання в бізнесі.
Отже, два світи – дитячий і дорослий розрізняються з погляду соціалізації. Вони знаходяться на різних кінцях цього процесу. Головне розходження – ступінь оволодіння соціальними ролями.
Соціалізувати дошкільника — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати "відчуття іншого", сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно "вписуватися" в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.
Соціальність — інтегрована характеристика дошкільника.
Соціальність — похідна від "соціальний". Означає єдність соціальних потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці, допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь (орієнтуватися, пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів (довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей (справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов'язковості тощо) дошкільника.
У широкому сенсі "соціальність" є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість.

Він характеризується здатністю:
• приймати соціальні правила і норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;
• виявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи та водночас зберігати власне обличчя;
• добирати корисні для свого соціального розвитку ролі, поводитися відповідально, співвідносити чекання інших з власними можливостями й домаганнями;
• орієнтуватися у своїх правах та обов'язках;
• брати інших до уваги, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони інших людей;
• поводитися з партнерами по спілкуванню гнучко; реагувати на їхні слова та дії адекватно; вміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися, укладати угоди;
• виявляти толерантність, емпатію, здатність співчувати і співрадіти;
• налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними, уникати конфліктів або розв'язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій;
• бути домірним стану людей, які оточують (не веселитися, коли їм сумно, стримано поводитися у присутності хворого тощо);
• оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовуватися на їх подолання; проявляти витримку у стресових ситуаціях;
• бути здатним до самопокладання відповідальності, ініціювати допомогу та підтримку іншого;
• розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;
• гідно вигравати і програвати;
• узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами;
• контролювати та регулювати свою поведінку та поведінку людей, що оточують; утримуватися від образливих слів та негативних проявів;
• у разі потреби звертатися по допомогу, вміти нею скористатися;
• володіти мовленнєвим етикетом, бути здатним ініціювати, підтримати та культурно завершити розмову;
• диференціювати поняття соціально "схвалюване", "прийнятне", "неприйнятне";
• уміти тримати дистанцію, відчувати межу бажаної-небажаної поведінки;
• орієнтуватися у понятті "авторитет", пов'язувати його зі справжніми чеснотами й цінностями;
• поводитися совісно за відсутності контролю з боку дорослого;
• бути людяним, справедливим, уміти ставати на точку зору іншої людини.
Дошкільника можна вважати соціально компетентним, якщо він:
• володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх миролюбного та конструктивного налагодження;
• цінує, визнає значущість для себе всього, що пов'язане із соціальним життям, цікавиться ним;
• називає словами, вербалізує основні назви, пов'язані з життям людини серед інших;
• передає свої враження про соціальні події та взаємини людей художнім образом (малює, ліпить, складає оповідання, співає пісні...).
Соціальна компетентність дошкільнят: особливості, показники та шляхи розвитку

Складові соціальної компетентності, які необхідно сформувати в дошкільному віці
Комунікабельність дошкільняти – це його здатність будувати з дітьми різного віку, статі та близькими дорослими гармонійні взаємини. Себто такі, які обумовлюють взаємоповагу, доброзичливість, спрямованість на співпрацю, конструктивну взаємодію, взаємодопомогу і задовольняють (емоційно та інтелектуально) усіх партнерів по спілкуванню.
Спілкування – це процес емоційної, інтелектуальної, перцептивної, мовленнєвої, оцінювальної, духовної взаємодії дітей, що може бути безпосереднім або опосередкованим наслідком інших видів діяльності – грою, працею, навчанням. Без уміння спілкуватися неможливі добрі взаємини.
Взаємини - духовні утворення, що складаються в процесі спілкування і відображають його позитивний або негативний характер. Статус дошкільнят – соціальне становище дитини в колективі інших дітей, яке формується на основі взаємин.
Соціалізація – входження дитини в гурт інших дітей, сприймання нею групових цінностей, можливість впливати на зміну їх на краще.
Групова взаємодія – процес конструктивної спільної діяльності за наявності взаємоповаги, взаємодопомоги, емоційної, інтелектуальної, моральної та фізичної підтримки.
Соціальна адаптація – процес пристосування дитини до нового соціального середовища.


Адаптація до нових умов життя:
 дитина із задоволенням відвідує дитячий садок;
 охоче включається у спільні ігри, заняття;
 веде змістовні розмови з іншими дітьми, дорослими;
 ініціює знайомство або погоджується на ініціативу інших дітей познайомитись, погратися разом4
 передає словом свої почуття,незалежно від зміни умов життя (як позитивні, так і негативні);
 розуміє, що завжди отримає емоційну підтримку від дорослих та інших дітей;
 знає, що в дитячому садку весело,цікаво, затишно;
 прагне самостійно зорієнтуватися в нових умовах.

Соціалізація:
 знає, що є моральними цінностями для колективу;
 варіює свою поведінку з метою пошуку найбільш адекватної за даних умов;
 прагне здійснювати вплив на підтримку позитивних цінностей;
 узгоджує свою поведінку з поведінкою інших дітей шляхом самопорівняння4
 володіє коректними за змістом та інтонуванням висловлюваннями, щоб відстоювати власні інтереси.

Групова взаємодія:
 із задоволенням включається в об’єднання дітей різної кількості;
 володіє дипломатичними прийомами виходу зі спільної гри;
 йде на компроміс у розподілі ролей;
 виявляє щирість, демонструє довіру і приязне ставлення до партнерів по діяльності;
 володіє оригінальними або самостійно створює нові сюжети ігор, має цікаві пропозиції щодо розвитку та продовження спільної гри;
 стає учасником взаємодії не лише в ігровій, а й у трудовій, навчальній діяльності;
 свідомо створює умови для групової взаємодії.

Статус, ставлення до авторитету:
 з розумінням, доцільно вживає слово «авторитет»;
 називає якості людини, яку вважає авторитетною;
 виявляє бажання виконувати як головні так і другорядні ролі в іграх4
 усвідомлює та може пояснити, за які саме якості обирають ту чи іншу дитину на головні або другорядні ролі в грі;
 пояснює своє ставлення до авторитетності в групі інших дітей, причини цього;
 реально оцінює ставлення інших дітей до себе, свій статус в групі.
Розуміння іншої точки зору:
 не перебиваючи, уважно слухає співрозмовника, коли той висловлює власну точку зору;
 стримує себе від категоричних, різких висловлювань;
 шукає та пропонує спільні позиції, варіанти рішень;
 проявляє позитивну емоційну реакцію різного ступеню залежно від власного розуміння проблеми;
 ставить заохочувальні запитання;
 в разі потреби пропонує та здійснює допомогу в розв’язанні спільних питань.

Регуляція спільної діяльності:
 справедливо розподіляє ролі, іграшки, необхідне обладнання, предмети;
 охоче погоджується на пропозиції спільно діяти;
 утримується від звинувачень, докорів;
 виявляє творчість у пошуку компромісних рішень, уникає конфліктів, або вміє зняти їх;
 володіє конструктивними діями, що врегульовують спільну діяльність.
Показники розвиненого спілкування:
 наявність взаємодії дітей у різних видах діяльності – ігровій, трудовій, навчальній;
 уважність дитини до міжособистісних взаємин, їх характеру;
 свідоме прагнення до взаємодії, прояви творчості в в пошуку шляхів до цього;
 прояви домірної самостійності у встановленні контактів з іншими, розв’язанні конфліктних ситуацій, оцінюванні взаємин;
 вміння та бажання спілкуватись, будувати гармонійні взаємини, співпрацювати з іншими;
 наявний позитивний статус в групі інших дітей;
 потребує співпереживання та взаєморозуміння;
 володіє навичками культури спілкування, засвоїла норми та правила поведінки в громадських місцях;
 прагне в словах і вчинках виявляти добре ставлення до рідних, інших людей;
 прояви реакції, відповідні до інтонації, міміки, інших людей;
 активно проявляє емоційне співпереживання, гуманність, толерантність;
 наявна повага до оточуючих та самоповага, почуття власної гідності, усвідомлює та досягає адекватності своєї поведінки.
Новоутворення соціального розвитку дошкільнят
 готовність дитини до входження в нове соціальне середовище – клас;
 формування «внутрішнього плану дій» - самопізнання у вигляді роздумів над власними вчинками, поведінкою,характером взаємин з іншими дітьми, дорослими над причинами непорозумінь4
 відчуття справедливості або несправедливості дій, учинків, висловлювань дорослої людини;
 совісність, що проявляється у власному виборі вчинків, у висловлюваннях;
 збагачення мотивації спілкування, опосередкованого не грою, а навчанням.